Зміст інтернет-журналу "Чорний шлях"

Новинки поезії

Володимир Прилипко. Зелене сонце.

Про автора: Народився 16 листопада 1947 року в с. Краскіно Хасанського району Приморського краю, Росія. Навчався російській філології у Вінницькому педінституті. Один з представників літературної течії "вінницька внутрішня еміграція", які спокутували несприйняття соцреалізму, експериментаторство в поезії в 60-их- на початку 70-их років минулого століття і знаходилися під постійною підозрою ідеологічних радянських служб. Працюючи археологом Вінницького обласного краєзнавчого музею, входив до складу групи, якій належать сенсаційні розкопки поховань сарматського царя І століття нашої ери, курганів епохи бронзи, під час яких знайдено унікальні золоті, срібні, бронзові витвори давнього мистецтва. Автор ряду наукових статей, а також поетичних книг "Лядова"( 1995 р.), "Старий сад" ( 1999 р.) - Вінниця "Континент-Прим", "Зелене сонце" ( 2003 р. ) - Спілка рекламістів України. Проживає у Вінниці.

ЗЕЛЕНЕ СОНЦЕ
Колись я думав: розум допоможе
Не жерти один одного, але…
Цвіте навкруг. Кролям несу я їсти.
І луг у медоносних бджолах мре.
І пес і кіт мене охороняють.
Я цар корові! Кум я і кролю!
Чекаю лиш на довге сніжне мливо,
Коли Різдво, і сніг, і всі вертепи,
І строї, і залізні гаплики
На кожухах. Тримаймося, синки!
Не жерти один одного, але
Коли Різдво, і сніг, і всі вертепи, 
І хліба повно, і нема хули - 
Замуляє Полтава і Мазепа,
Петро, Павло, дроти і табори.
А зорі - вони дивляться згори.

      Незакінчений сонет
На камені, де сонце пригріває,
Крихкий лишай і літери шматок.
Пожухлий прилетів сюди ж листок
І шелестом своїм надоїдає.
Хто там лежить, ніхто не запитає.
Кому то треба, як життя у строк
Було прожито. Чоловік - не вовк -
Бач, каменя на собі й там тримає.
І все-таки… про що ж оцей листок
Так шелестом своїм надоїдає?

      Криниця
Мов синій цвіт той вечір-хлопчик
І дим вечірній.
Благочестиво стежку топчуть
Баби з вечірні.
Старе село не вимирає,
А серце в"яже.
Нема дзвіниці,
То криниця
Всю правду скаже.

     Лицедій
               …А ще й таке життя:
Цигарка, чорна кава
І ніби путній шлях
Й безпутній до пуття.
Вогонь і самота, 
А ще - вогонь і слава.
І спав вогонь на жар,
А жар на забуття.
Все. Серце - решето
Чи видзьобаний сонях…
Під сивим снігом лід,
Під льодом жилка в скронях.
А на воротях кіт
В чоботях без чобіт,
А за котом хатина - 
Там спить мала дитина,
Колисочка вербова,
В печі палають дрова - 
Вогонь і самота
І смуга вечорова.

     Міцний дід
Зварив обід,
Та без обіду.
Радів би дід,
Та рід по світу.
Згадав стару
( мара в обійсті!..)
-	Тоді помру,
Як ножик з"їсться.

     Міцна баба
- Сидить край столу мій же дід,
Окраєць крає.
- Дають вже землю, бабо, й ми
Діждались паю.
Хоробрий, радісний був дід,
Як після сварки…
Та згабзувався. Під обід
Поліз до чарки.
Із хати вийшов та й упав
Ще й до порога.
Отут йому дала я пай
На всю вже ногу.
Оце тобі робітничок,
Земля і воля!
Робив весь вік на "патичок",
Та крав із поля!
А він:
-	Своє ж! І мав одвіт.
Та згинь ти, жабо! - 
Діждалися…Де взяти літ?! - 
І плаче баба.

Зміст інтернет-журналу "Чорний шлях"