Чорний шлях - журнал-ревю Правобережної України

Микола Шошанні - король вінницьких бардів.

Поезія таке диво: або читач одразу поринає у її світ, або ж відкладає байдужою рукою на полицю. Звернувшись до творчості вінничанина Миколи Шошанні і слідкуючи за балансуванням між почуттями, магією звучання та смислом, прискіпливий читач може відкрити для себе цікаву особливість його віршів - вони непомітно роблять читача… співавтором процесу творчості. Але ще сильніше емоційне забарвлення та розширення палітри сприйняття отримують його вірші, покладені на музику. Працівникам нашої редакції було приємно дізнатись, що на фестивалі співаної поезії „Українська хвиля”, який проходив у Сумах 4-6 жовтня, з поміж 32 конкурсантів фестивалю зі всієї України вердиктом журі у номінації "Поетичне рішення” пісні Миколи Шошанні "Осінь" та "Дитячий малюнок" були визнані найкращими.

Редакційна довідка: Микола Шошанні більше відомий вінничанам як працівник одного з видавництв. За словами Миколи, свою роль у видавництві він бачить як "щось середнє між редактором та редуктором". Власні творчі спроби почав робити у відносно зрілому віці. На даний момент на поличці творчого "активу" Миколи Шошанні лежать книги "Виражи иллюзий" (1999), "Птах небесний" (2001) та магнітоальбоми авторської пісні "Жонґлер" (2000) і "Всесвіт Усміхнених Псів" (2002).

- В першу чергу я вважаю себе уважним читачем поезії та слухачем авторської пісні. На даний момент в моїй фонотеці близько 80 авторів жанру АП, що складає майже 200 годин звучання пісень з "підвищеною густиною" текстів. Як стверджує філософ-герменевтик Ґадамер, "Життя - це заглиблення у мову". Заглиблення в поезію і музику інших авторів не могло не викликати внутрішнього потягу до власної творчості, тож авторську пісню вважаю своїм "духовним кістяком". Перші мої творчі спроби були російськомовними, але все ж таки органічною мовою, яка входила в мене з дитинства, була, звичайно, українська. Цілком природно, що в творчості я повернувся саме до цієї мови, хоча не схильний до думки, що все українське - найкраще, а все найкраще - тільки українське, тому в розрізі культури із великою шаною ставлюся до російськомовної і світової поезії та мистецтва в цілому.

Через тріщинку у склі
Витікають тьмяні миті,
Чистотою щирих сліз
Лиш німі слова омиті.

Лиш тоді, без всіх звитяг,
Із глибин самітних мушель
В незахищеність буття
Виповзають наші душі…

Англійський поет Шеллі якось написав: "Поет - це соловей, який співає у темряві, щоб солодкими звуками розвіяти свою самотність". Чому у поетів тема самотності відгукується таким болісним резонансом?

- У 2000-у році в мене був нетривалий період, коли, написавши протягом одного місяця близько двадцяти віршів, я почав бачити слова як живих істот. Вони були ніби з роси, мали кожна свою об’ємну форму і навіть власні імена. Тоді мені дуже хотілося побачити Бога, і… я Його побачив. Але не як сивого діда з бородою або як Ісуса Христа з добрими очима, а як Слово. І це Слово було не чим іншим, а саме Самотністю. Ще мені відкрилося, що весь світ тримається в уяві Самотності. Це було жахаюче видиво, страшніше відчуття смерті. Але це окрема історія і вона, звичайно, не для всіх. Зараз я слів не бачу і в мову особливо намагаюся не заглиблюватися, проте до всього написаного ставлюся з величезною відповідальністю.

- Мої вірші нікого нічому не вчать. Десь років з десять тому я зробив для себе вражаюче за своєю простотою відкриття. Яким би розумним не вважав себе автор, завжди знайдуться читачі, вищі від автора за інтелектуальним цензом. Відтоді я облишив будь-які спроби когось чомусь учити (крім своїх двох малих дітей), від цього мені стало дуже легко, і я знайшов спокій в іншому світі, який назвав Всесвітом Усміхнених Псів.

Запитаєш, що за Всесвіт такий,
Знати Всесвіти не маю бажань,
Це всього лиш пустомелі рядки,
Всі слова є маячня і deja…
Так, погоджуся зі смутком в очах,
Бо від пошуків його весь зачах,
Та цей Всесвіт є, цей Всесвіт з роси,
І у ньому - усміхаються пси…

- А що, на Вашу думку, дасть Вам лауреатство фестивалю?

- Я думаю, що нічого. Авторська пісня, як і поезія, є все-таки камерним жанром, і я не маю жодних ілюзій з приводу того, що всі, залишивши телевізор, ринуться читати поезію та слухати авторську пісню. Єдине, на що сподіваюся: ті, з вузького кола цінителів поезії, хто слідкують і за моєю творчістю, захочуть більш прискіпливо придивитися до слів моїх віршів та пісень. Не виключено - вони зможуть відшукати там щось таке, що пройшло повз їхню увагу за першого читання. Маю надію, що років через десять ситуація зміниться. Ця надія базується на досвіді сусідньої Польщі, яка випереджає Україну десь на тих же десять років. Згідно інформації, отриманої на останньому Форумі видавців у Львові, найпопулярнішим жанром у поляків нині є мемуарна література і, як не дивно, саме поезія. Очевидно, поляки досхочу "наїлися" мильних опер та детективів, і їм вже хочеться чогось справжнього. Можливо, тоді поряд із призабутими українськими поетами, і "моим стихам, как драгоценным винам, настанет свой черёд" (М. Цвєтаєва).

Щоб розвіяти скептицизм Миколи, від редакції можемо додати, що першою ластівкою духовної відлиги є наміри відомої в царині звукозапису Вінниччини фірми "МЕД" поряд з широко представленим "легким" жанром запустити в тиражування і магнітоальбоми авторської пісні Миколи Шошанні "Жонґлер" та "Всесвіт Усміхнених Псів" з професійним музичним аранжуванням.

- Миколо, а які творчі плани на найближче майбутнє?

- Я взяв собі за правило підводити підсумки року і щось за результатами цих підсумків класти на поличку. На цей рік мої плани реалізовані і я нікуди не поспішаю. А десь на середину 2003 року запланований вихід моєї третьої книги, яка, як і магнітоальбом, буде мати назву "Всесвіт Усміхнених Псів". До книги ввійдуть пісні, просто лірика, короткі думки та есеї загальним обсягом близько ста сторінок.

До речі, відомий київський мистецтвознавець Олександр Різник так оцінив творчість Миколи Шошанні: „...таке щасливе поєднання інтелігентної манери виконання, майстерного аранжування і - чуйне проникнення у сподіване „велике у малому”. І при всьому тому - це чистісінький шансон, без жодного зумисно-хибного „фольклоризму”!..”